gototopgototop
    Про військову службу за контрактом (тут) ***   Місцезнаходження споруд для цивільного захисту населення: вул. І.Мазепи, 10 А (загальна площа 146 кв. м), вул. Друкарська, 6 (79,1 кв. м), вул. Друкарська, 8 (69,4 кв. м), вул. Я.Мудрого, 17 (23,8 кв. м), вул. Клубна, 1 (37,8 кв. м), вул. Клубна, 3 (37,8 кв. м), вул. М.Шашкевича, 9 (182,8 кв. м), вул. М.Шашкевича, 16 (100,7 кв. м), вул. М.Шашкевича, 17 (100 кв. м), вул. Грюнвальдська, 1 (76 кв. м), вул. Кобзарева, 8 (89,8 кв. м), вул. І.Франка, 40 (69 кв. м). ***   Посади "Родинне дерево" в м.Жидачеві (детальніше тут...) *** Місцеві податки і збори на території Жидачівської міської ради на 2019 рік: земельний податок (тут), орендна плата за землю (тут), податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (тут), єдиний податок (тут), туристичний збір (тут)

Бюджет громадських ініціатив м.Жидачева


byudjet

Жидачівське ДОТГ

dotg-22-05-2015-1

Стежками "Базиївки"

stegkamu-bazuivku

Для підписки на розсилку RSS новин введіть Ваш адрес електронної пошти:

Карти міста Жидачева

Календар новин

 сер   вересень 2014   жов

нпвсчпс
   1  2  3  4  5  6
  7  8  910111213
14151617181920
21222324252627
282930 
Julianna Willis Technology
Богородиця Оранта в образі Воплочення

 Мар’яна Баліцка

художник-реставратор

Львівської філії

Національного науково-дослідного

реставраційного центру України

 

 

zhydachiv-oranta-1

Богородиця Оранта в образі Воплочення

 

Короною увінчана Вона,

І рідний лик нам душу зігріває,

Це джерело безмежного Добра,

Духовний скарб, що Діву величає!

(З поезії мешканця м. Жидачева

Ярослава Гаврильчука)

 

 

Богородиця – наша заступниця і захисниця. Коли приходимо у храм, то звертаємося з молитвами до ікони Богородиці, просимо заступництва для себе і своїх найдорожчих, найближчих, просимо мудрості та розважливості у вчинках, щастя та доброї долі.

У храмі Св. Софії в Києві маємо унікальне і найдавніше зображення Оранти в Україні (ХI ст.). З княжих часів Київської Русі і дотепер люди моляться до святого образу Оранти, просячи заступництва, миру і спокою. Генезис іконографії Оранти можемо спостерігати на території України, хоча таких пізніших зображень є небагато, проте зразки малярства вражають своєю оригінальністю та унікальністю. До прикладу можемо згадати чудотворну ікону Оранти в образі Воплочення з м. Жидачева 1406 р. (?) та ікону “Богородиця Знамення” з м. Рогатина 1650 р. на Івано-Франківщині.

Унікальна пам’ятка українського мистецтва – чудотворна ікона “Богородиця Оранта” в образі Воплочення з м. Жидачева – це цілофігурне зображення Богородиці з піднятими до Бога-Отця руками з поясним зображенням Дитяти Христа.

До чудотворної ікони приходять люди з усієї Галичини ще з 1752 р. Тут відбуваються відпусти: віруючі моляться до Богородиці, просять здоров’я, благословення на добрі справи та відпущення гріхів, а з 1948 р. відпустовий празник є в неділю Всіх Святих (або у неділю після Зішестя Святого Духа)[1].

Місто Жидачів, в якому знаходиться ця унікальна пам’ятка, одне із мальовничих районних центрів Львівщини, розташоване у південно-східній частині області. Перша згадка про місто датована 1164 р. в Іпатіївському літописі. За всю свою історію місто мало понад 25 назв[2].

В іконографічному плані чудотворна ікона з Жидачева є однією з унікальних пам’яток такого типу в українському середньовічному малярст­ві. При глибшому аналізі іконографії Богородиці Оранти та Богородиці Знамення слід звернути увагу на передумови її виникнення. Витоки іконографії Оранти походять з мистецтва римських катакомб, і в перших згадках простежується вплив поховальної молитви. Праобрази Оранти зображуються в позі адорації на фресках ІІ і ІІІ ст.[3]. Богослови часто порівнювали Богородицю із церквою: Христос, втілившись у тілі Богородиці, освятив це тіло[4]. Але це богословське твердження не відразу перетворилось в окрему іконографію. Так, зображення Богородиці-Оранти у композиції “Вознесіння” є на різьблених дверях римської базиліки Св. Сабіни, побудованої папою Св. Целестином (422–432)[5].

Вже з кінця IV ст. зображення Оранти зустрічається на денцях поховальних чаш, знайдених в Остріанських катакомбах, які зберігаються в християнському музеї у Ватикані. Постать Богородиці подано у позі адорації, аналогічно до попередніх зображень, в образі юної дівчини або молодої заміжньої жінки. Навколо постаті присутні елементи пейзажу та архітектури[6]. Щодо розвитку стилістичного трактування іконографії Оранти у мистецтві мозаїки та фрески слід відзначити дві лінії впливу: східно-грецьку та візантійську. Візантійська школа почала формуватися за правління візантійського імператора Юстиніана І (527–565)[7]. Остаточно іконографія Оранти викристалізувалася у візантійському мистецтві в період правління візантійського імператора Костянтина Мономаха (1042–1058), і одне з ранніх зображень цього типу датується ХІ ст. – це мозаїка “Богородиця-Оранта” в соборі Св. Софії в Києві[8]. Щодо східно-грецьких стилістичних особливостей трактування у розвитку іконографії, варто звернути увагу на важкі форми, дуже далекі від візантійських прототипів, схематично підкреслене лінійне трактування – одяг спадає масивними складками. У всіх цих прийомах дає про себе знати вплив західних майстрів, що отримали художнє виховання в грецьких майстернях. Одним з таких прикладів є ефектна мозаїка апсиди Санта Марія е Донато на острові Мурано у Венеції, на якій зображено Богородицю, що стоїть, а її фігура стилістично схожа до Оранти з мозаїки із конхи собору у Торчелло (Венеція)[9]. Також цікавою мозаїкою є зображення Оранти в храмі Сан Марко у Венеції.

Щодо розвитку іконографічного типу Богородиці Знамення, то зображення Богородиці Великої Панагії було поширеним в кінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. Його також вважали опікунським зображенням і оберегом княжої влади.

Найяскравішими зразками тогочасного українського мистецтва можна назвати ікону “Богородиця Знамення” з Києва, яку вивезли до Ярославля та “Богородиця Знамення” також з Києва, що на даний момент знаходиться у Новгороді. Зображення Великої Панагії в Україні, в плані іконографії, розвивалося із урахуванням традицій візантійської, грецької та української шкіл іконопису. Це яскраві зразки станкового, монументального, фахового та народного малярства на дерев’яній основі та на полотні. Зображення Богородиці Знамення здебільшого зустрічається в композиційному вирішенні іконостасів. Це півфігурне зображення Богородиці і Дитяти Христа, яке обрамлене декоративною різьбою. Традиційно такою іконографічною композицією завершується іконостас[10]. Зустрічаються поодинокі зображення Богородиці Знамення: здебільшого це народні ікони на дошці та полотні. Іконографія Богородиці Знамення на полотні має свої стилістичні особливості.

Щодо з’явлення чудотворної ікони з м. Жидачева Богородиці Воплочення існує легенда про те, як чудотворний образ з’явився на дереві (груші). Звідти її перенесли в церкву с. Лисятичі (тепер Стрийського району Львівської області). Грушу зрізали, а на місці дерева збудували церкву Різдва Пресвятої Богородиці, при якій жили ченці василіани. Звичайно, що між дійсністю і легендою дослідники знайшли відчутне розходження, бо церква із с. Лисятичі називалась Успення Пресвятої Богородиці. За іншою легендою ікона Пресвятої Богородиці припливла річкою Стрий до Жидачева. Подібні історії про чудотворні ікони є поширеними.

У Жидачеві були ще церкви: у місті − Св. Теодора Тірон­ського, зі східної сторони за костелом – Св. Миколая і церква Воскресіння Господнього. Церква Св. Миколая згоріла, а церкву Св. Теодора Тіронського розібрали. У Жидачеві залишилася лише Воскресенська церква. Нинішня Воскресенська мурована церква збудована у 1890 р. за проектом Василя Нагірного на місці попередньої, дерев’яної дводільної, безверхої костьольного типу, яка була збудована у 1848 р. Ікону із зображенням Богородиці перенесли до церкви Воскресіння Господнього, після того як Святоуспенський храм був зруйнований. Переніс її жидачівський протопресвітер Іван Жигалович за урядування старости жидачівського Олександра Оссолінського. Останній, займав цю посаду в 70–80-х рр. XVII ст. У 1772 р. стольник коломийський Дмитро Шумлянський подарував дуба для встановлення фігури на місці церкви “Пречистої”, яку зруйнувала ріка. У тому ж 1772 р. староста цуцилівський Каетан Шептицький подарував жидачівській іконі дві срібні позолочені корони з чеськими каменями. “Так свідчать перекази, зафіксовані в письмових джерелах” − розповідає Володимир Вуйцик[11]. Також дослідник підкреслює, що факт перенесення ікони з Успенської монастирської церкви відразу до Воскресенської заперечують документальні джерела. Про це свідчить акт генеральної візитації жидачівської церкви Св. Миколая з 1733 р., що в церкві є чудотворна ікона Богородиці, і що знаходиться вона у незвичному для неї місці, а саме − на престолі, на місці ківорію. Такий факт викликав доволі велике здивування візитора, який відзначив незвичайний образ Богородиці в образі Оранти у повен зріст з піднятими руками, що надзвичайно рідко зустрічається в українському середньовічному малярстві. “Віруючі, напевно, могли бачити її постійно під час Служб Божих, поверх низького іконостасу”[12].

Чудотворна ікона “Оранта” в образі Воплочення з м. Жидачева введена в науковий обіг ще в минулому столітті. Вперше інформацію про неї і пов’язану з нею легенду подав учений А. С. Петрушевич у “Сводній Галицько-Руській літописі[13]”. Після Петрушевича жидачівську ікону включає в свою працю про культ Богородиці др. В. Щурат[14]. У 1926 р. про Богородицю розповідає А. Мельник у книжці про чудотворні ікони[15] і підсумкову інформацію подає М. Голубець в “Матеріалах до каталогу Василіянських монастирів у Галичі”[16].

Скрупульозний опис малярства “Жидачівської Чудотворної Богородиці Воплочення” зробив В. Вуйцик у своїй праці, де вказав на дрібні і тонкі деталі[17].

В. Вуйцик зауважує що, перший, хто звернув увагу на цю незвичайну пам’ятку українського малярства з наукового погляду, був професор І. Свєнціцький. Власне він увів її в науковий обіг у своїй – ґрунтовній публікації “Галицько-руське церковне малярство XV–XVI ст.”, опублікованій у “Записках Наукового товариства ім. Шевченка”[18].

Напис виконаний червоною фарбою на звороті іконного щита із вказаною датою 1406 р. і підписом ієромонаха Веніаміна під ним, наводять на шлях роздумів про походження та датування цієї пам’ятки:

Володимир Ярема у працях про ікони розповідає, що професор Свєнціцький датує жидачівську ікону в даному випадку XV ст. у підписі до ілюстрації, а в тексті датує 1406 р., тобто тією датою, яка є на звороті ікони, хоч зі знаком запитання[19]. На думку команди, в якій працював В. Вуйцик – “…з точки зору палеології напис аж ніяк не можна віднести до початку XV ст., тобто 1406 р. Наявність у тексті ламаної сигми “Е”, яка у нас виступає лише з XVI ст. спростовує вказане датування. Начерк літер можна віднести скоріше до XVII ст. або й до пізнішого часу”[20]. До середини XVI ст. відносить ікону “Богородиця” з м. Жидачева Віра Іларіонівна Свєнціцька, беручи до уваги манеру виконання ікони, особливості виконання орнаменту на полях ковчегу, порівнюється схожість до орнаменту на царських вратах з Домажира[21]. Мистецтвознавець та історик Володимир Александрович у своїй розвідці про ікону вказує на дату 1406 р., як дату прибуття ікони до Жидачівського монастиря, а зафіксував це ієромонах Вениамин, який згадується в актах Жидачівського ґродського уряду за 1669 р. при служінні храму. Дослідник вважає, що текст не має нічого спільного з відомими зразками авторського підпису українського релігійного малярства. І схиляється до думки, що це запис літописного характеру, а ієромонаха можна визнати автором напису[22].

Як знавець старослов’янської мови, В. Ярема зорієнтувався, що в той час не писали “образ сей”, але “ікона сія”, не писали “намаліован”, а “написалася”, і що не вживалося тоді літочислення від Христового Різдва. Із упевненістю він звернув увагу й на форму букв, що відносилася до пізнішого часу[23].

В. Вуйцик зауважує, що особливістю технічної сторони виконання на іконі “Богородиця” з м. Жидачева є ковчег лучкової форми висотою 1,0 см у верхній частині твору. Дана форма ковчегу в українському іконописі XV–XVI ст. є явищем рідкісним. Схожа заокруглена форма ковчегу зверху ікони і його глибина є на сербській іконі “Христос-Учитель” кінця XVI ст. з монастиря Грачаниця[24].

В. Александрович, працюючи над цією темою, опирається на тогочасні історичні події, використовуючи архівні дані, проводить ґрунтовні дослідження щодо пошуку аналогів даної ікони в іконописі. У своїй праці він висуває версію, що чудотворна ікона з м. Жидачева є копією з константинопольської ікони ХІІІ ст., яка на сьогодні є втраченою. Цю ікону подарував князь Лев Данилович (син короля Данила Галицького) монастирю в Спасі на Старосамбірщині[25].

При візуальному спостереженні ікони “Богородиця Оранта” в образі Воплочення з м. Жидачева, виявлено теж досить цікаві особливості трактування одягу та поля твору. Можна зробити таке припущення: лики на іконі виглядають більш давніми, канонічними, а одяг намальовано більш м’яко, і що характерно для пізнішого часу (XVI ст.). Живопис оздоблений дерев’яними позолоченими шатами. Поле по периметру декоровано рельєфним стилізованим срібленим акантовим листям на золоченому тлі. Одяг Богородиці закритий дерев’яними шатами, які прикрашені рельєфом рослинного орнаменту (видовжені листки на стеблі і квіти, що схожі на соняшники). Орнамент симетрично повторюється на туніці Богородиці і на рукавах. Символічні квітки-зірки на плечах Оранти містять червоний камінь, що знаходиться в середині кожної квітки. Рельєфні рослинні мотиви, мафорій, низ туніки золочені, облямівка мафорію сріблена. Взуття Богородиці має загострені носики, золочене, з посрібленою підошвою. Богородиця коронована металевою короною. За переказами на короні присутнє чеське каміння. На рукавах – вузькі поручі, які сріблені і оконтурені позолоченою облямівкою. Навколо шиї туніка прикрашена рельєфними срібними намистинами трьома низками, аналогічно декоровані поручі двома рядами срібних намистин між золотистими пасками. Срібні рельєфні намистини двома рядами проходять по лінії плечей на туніці під символічними квітами. До поручів прикріплені коралі, ймовірно вони офіровані іконі, як вдячність за отриману благодать.

Хітон Христа-Емануїла сріблений, гіматій – золочений. Зображення рук у Христа об’ємне, виконане з дерева. Німби в зображенні Христа-Емануїла та Богородиці – стрільчасті, золочені. Внизу запрестольної ікони “Жидачівська Оранта” поміщено воти у двох бічних нішах. Люди з вдячності за отриману благодать (оздоровлення, народження дитини, щасливого подружнього життя та ін.) дарували іконі металеві посріблені пам’ятки (фігурки у вигляді людського серця, ноги, об’єднаного подружжя і навіть тварин).

Цікавим фактом є те, що на мальованому зображенні і на шатах благословляючий жест Христа відрізняється нахилом руки. Що підтвер­д­жує те, що шати виготовили в інший час.

Можливим є той факт, що ікона Богородиця Оранта була мальована на замовлення для церкви Св. Миколая. Є згадки про перебування ікони в інтер’єрі церкви замість ківорію. Така традиція відома, і конкретні факти історично це підтверджують[26]. Можна припустити, що ікона була створена на початку XV ст., а пізніше перемальована, що, ймовірно, було пов’язано з втратами одягу. Аналогічний приклад маємо з іконою “Богородиця-Знамення”, т. зв. Новгородською. Можливо, давній напис був змитий або стертий і при перемалюванні ікони написаний за манерою, яка притаманна для більш пізнішого часу, на що звертають увагу дослідники суто з палеографічної точки зору[27].

Питання походження та датування ікони “Божої Матері Воплочення” з м. Жидачева залишається, на нашу думку, відкритим. Ікона “Оранта” в образі Воплочення з м. Жидачева потребує додаткових досліджень: біологічних, мікро-хімічних, рентгенологічних, обстежень під ультрафіолетовим та інфрачервоним промінням. Такі дослідження суттєво допомогли б у вирішенні поставленої проблематики. Але це вже тема для майбутніх досліджень.



[1] Гаврильчук Я. Духовний скарб Жидачева. [Електронний ресурс] / Я. Гаврильчук . – Режим доступу: http://www.newtime.lviv.ua/index.php/newtime-kultura/156-newtime-oranta

[2]. Турченяк М. Древній Жидачів. – Львів: Кальварія, 1997. – С. 103.

[3]. Лазарев. В. История византийской живописи. М.: Искусство, 1986 – С. 20–25.

[4]. Шпідлік Т., Рупнік Іван Марко. Про що розповідає ікона . – Львів: Свічадо, 1999. – С. 124.

[5]. Кондаков Н. Иконография Богоматери. – СПб. Т. I., 1914 – С. 70.

[6]. Там само – С. 76–77.

[7]. Там само – С. 345–361.

[8]. Овсійчук В., Крвавич Д. Оповідь про ікону. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. – С. 394.

[9]. Лазарев. В. Н. История византийской живописи. М.: Искусство, 1986 – С. 119.

[10]. Откович Т. Іконографічна програма та іконографічне походження сюжетів іконостаса з монастиря Скита Манявського (Богородчанський іконостас) 1698–1705 рр. авторства ієромонаха Йова Кондзелевича // Народознавчі зошити, № 6(102). – Львів, 2011. – С. 986-998.

[11]. Вуйцик В. Жидачівська Оранта // Родовід 9/94. – С. 74.

[12]. Вуйцик В. Жидачівська Оранта … – С. 74.

[13]. Петрушевич А. Сводная Галичско-Русская Лhтопись сь 1700 до конца Августа 1772 года / сост. А. С. Петрушевичъ. – Львовъ : Изъ типографіи Ставропигійского Ин-та, 1887. – Ч. І. – 329 с. – З присвятою: “Блаженной памяти святhйшого вселенського архіерея Венедикта XIV, Папы Римского съ 1740 до 1758 года”. – С. 204.

[14]. Щурат. В. Маріинський культ на українських землях давньої польської держави. – Львів, 1910.  – С. 8.

[15]. Мельник А. Зарваниця. – Рогатин, 1926.

[16]. Вуйцик В. Жидачівська Оранта … – С. 74.

[17]. Там само. “Богородиця на іконі зображена у повний зріст у строго фронтальній позі, з піднятими руками, як на мозаїці Софії Київської, чи інших пам’ятках візантійського древньоруського мистецтва Х–ХІІ ст. Вона одягнена у вишневий мафорій та голубу із зеленуватим відтінком туніку. Колір туніки блідий, ненасичений, вкритий густими пробілами. Рукавиці і обшивка червоного кольору із золотистим асистом, обрамлені мальованими перлами. Очіпок під мафорієм такого самого кольору, як і туніка. На раменах і голові зображені зірки, як символ непорочності до, під час і після народження Ісуса Христа. Взуття червоного багряного кольору. У складках мафорію на грудях поміщено погрудне зображення дитяти Христа Спаса, який лівою рукою тримає сувій, а правицею іменословним жестом благословляє. На Спасителі-дитяті біла сорочка з візерунками у вигляді німецької лінії, виконаними червоною фарбою. З правого плеча його сорочки спадає червоний клав, оформлений, вкритий золотистим асистом. Обшивка сорочки на рукаві і під шиєю виділена чорною смужкою. Німб золочений по сріблі, хрест і букви WON виконані кіноваррю. Хрестовий німб, сувій, чи Євангеліє в руках та іменословний жест є характерною ознакою образу Христа-Спасителя, який встановився ще в ІХ ст. Обличчя Богородиці та юного Христа виконані в досить пастозній манері письма, в тінях маляр використовує темно-зелений санкир, у світлих місцях – холодна охра. Тло ікони срібне, позем сіро-зеленого кольору. Зірки на мафорії срібні. Ікона виконана на одній суцільній дошці без шпуг. Її розмір – 145,0 × 75,5 см. Товщина дошки досить значна – 38-40 мм, ширина поля ковчегу – 7,0 см, товщина – 1,0 см, його верхня частина має рідкісну для українських ікон лучкову форму. Поля ковчегу орнаментовані тисненим стилізованим рослинним орнаментом. Іконна дошка вставлена в новішу різьблену ажурну раму барокового стилю. Зображення прикриває дерев’яна, різьблена, позолочена і посріблена барокова шата і металева корона, виконані у XVIII ст. Про цю шату згадує акт генеральної візитації 1762 р. Щодо мистецьких якостей ікони – треба відзначити вправний рисунок і пропорційність постаті. Голова Богородиці і Спасителя овальної форми, очі чорні, округлі, брови в обидвох дугоподібні, ніс тонкий, прямий. Вуха Богородиці приховані очіпком, лише їх нижні кінці виступають на рівні носа. Вуха Христа-Спасителя повернені фронтально, потрактовані декоративно. Вони розміщені на рівні очей. Волосся густе, кучеряве, модельоване темними і золотистими лініями. В колориті домінують два основні кольори: вишнево-цеглистий та голубо-зеленавий, які добре гармоніюють між собою на срібному тлі”.

[18]. В. Вуйцик. Жидачівська Оранта // Родовід 9/94. – С. 76. – “Правда в описі колориту цієї ікони у згаданій публікації є деякі неточності, але вони не з вини автора, а тому, що ікона на той час була вкрита шаром старої пожовклої оліфи. Зокрема, у статті сказано, що туніка написана празеленню, тоді як насправді вона голуба, а позеленіла від жовтої оліфи. Так само пробіли виконані не охрою, а пробілом, яке пожовтіло від покриття. Вчений відзначив мистецький рівень цього твору і висловив думку, що жидачівська ікона Воплочення призначалася для нижнього ярусу іконостасу, з чим цілком можна погодитися. Але так само можна припустити, що вона малювалася як запрестольна ікона для Богородичної церкви, якою наприклад була, жидачівська монастирська”.

[19]. о. Ярема. Дивний світ ікон. – Львів: Логос, 1994. – С. 67.

[20]. Вуйцик В. Жидачівська Оранта … – С. 76.

[21]. Там само – С. 76-77.

[22]. Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці (“Воплочення”) з Жидачева // Вісник ЛДУ. Серія: мистецтвознавство. Випуск 5. – Львів, 2005. – С. 121–122.

[23]. Патріарх Димитрій (Ярема). Іконопис Західної України XII – XV ст. – Львів, 2005. – С. 76-77.

[24]. Вуйцик В. Жидачівська Оранта … – С. 76-77.

[25]. Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці (“Воплочення”) з Жидачева … – С. 116-135.

[26]. Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці (“Воплочення”) з Жидачева … – С. 117.

[27]. Патріарх Димитрій (Ярема). Іконопис Західної України … – С. 76-77.

____________________________________________________________________________

zhydachiv-oranta-2

 

 

votu-na-ikony-1

 

 

votu-na-ikony-2

 

 

apsuda-cerkvu-yspinnya

 

 

bogoroducya-mozaika

 

 

bogoroducya-oranta

 

 

bogoroducya-znamennya

 

 

cerkva-feotokos

 

 

sobor-preobrageniya

 

 

sobor-sv-sofii

voznesinnya

yaroslavska-oranta

 

Додати коментар: